Кореспондент Sportclub приїхав до Донецька напередодні матчу «Шахтар» – «Зеніт» і спробував пригадати, як же так вийшло, що український клуб, не маючи у власниках Романа Абрамовича, виграв Кубок УЄФА, побудував один з найкращих в світі стадіонів і став серйозною загрозою для європейських грандів.
Ти пам’ятаєш, як все починалося
У вже далекому 1996 році, якраз тоді, коли «Зеніт» повернувся у вищий дивізіон чемпіона Росії (прем’єр-ліги ще не існувало) з першого дивізіону, президентом футбольного клубу «Шахтар» став Рінат Ахметов, на даний момент найбагатша людина України, відповідно до рейтингу журналу Forbes. Ахметов – одна з найбільш спірних і відомих особистостей у країні. Йому приписують зв’язок з організованими злочинними угрупованнями, вбивство в 1995 році головного кримінального авторитета Донецька і за сумісництвом попереднього президента клубу Ахатя Брагіна, правою рукою якого Ахметов нібито був, і навіть прихід до влади нинішнього президента України Віктора Януковича. Юридично жоден з цих фактів доведений не був, та й, з точки зору успіхів «Шахтаря», вони не так цікаві. Але саме з особою Ахметова повинні асоціюватися всі успіхи гірників з 1996 року по теперішній час.
Перші кроки
Першим по-справжньому великим кроком Ахметова на шляху до перетворення «Шахтаря» в суперклуб стало відкриття дитячо-юнацької школи в 1999 році. Через рік чорно-помаранчеві вперше пробилися в Лігу Чемпіонів під керівництвом росіянина Віктора Прокопенко. Тоді ж, в 2000-му, в «Шахтарі» з’явився перший футболіст з далекого зарубіжжя – румун Маріан Аліуце. Так зародилася філософія клубу, яка існує й донині – на своїх надійся, а про легіонерів не забувай. Втім, практика запрошення іноземців поширювалася не тільки на футболістів. У 2002 році головним тренером «Шахтаря» став добре знайомий шанувальникам московського «Спартака» італієць Невіо Скала, який до цього працював з «Пармою», «Перуджі», дортмундської «Боруссією» і «Бешикташем». Саме під його керівництвом команда з Донецька виграла Кубок України і вперше у своїй історії стала володарем золотих медалей чемпіонату країни. Очолював «Шахтар» до Скелі Валерію Яремченко, Анатолія Бишовця і вже згаданого Прокопенко домогтися таких успіхів не вдалося.
Після Скелі з командою знову працював Яремченко, а в 2003 році його змінив німецький фахівець Бернд Шустер. Але ні тому, ні іншому повторити успіхи італійця не вдалося, хоча грошей на придбання нових кадрів Ахметов не шкодував. Команда в цей період весь час займала лише друге місце в чемпіонаті України, що для амбіційного боса гірників було неприйнятним. У 2004 році з «Шахтаря» попросили Шустера і запросили румуна Мірчу Луческу. З цього для клубу почалася нова ера.
Бажання і можливості
Ахметов хотів, щоб його клуб грав у сучасний футбол з акцентом на атаку, а румунський фахівець мріяв тренувати клуб, де йому дадуть проповідувати агресивну гру біля чужих воріт і будуть купувати необхідних для цього виконавців. Цілі шефа і підлеглого збіглися, і румун відразу виграв з «Шахтарем» Кубок України, а в 2005 і 2006 привів команду до перемоги в чемпіонаті країни. У цей період Луческу тричі виводив «Шахтар» у весняну стадію Кубка УЄФА, і завдання по перемозі в єврокубку, поставлена Ахметовим ще 1999 році, перестала здаватися настільки примарною. У поданні Ахметова, мета виправдовувала засоби, значить, «Шахтарю» кожен рік потрібні були нові футболісти, витратити на яких можна було скільки завгодно грошей. У період з 2000 року по теперішній час через «Шахтар» одних бразильців пройшло більше п’ятнадцяти. Якщо почати вважати інших легіонерів, можна збитися з рахунку.
Тим не менш, саме південноамериканці в атаці стали візитною карткою «Шахтаря». Одні виступали успішно, як Брандао, Елано і Матузалем, інші не затримувалися в пам’яті шанувальників клубу, бо не давали до того явних приводів. У 2007 році «Шахтар» витратив на посилення складу 70 мільйонів доларів. Найбільш дорогими придбаннями того періоду стали бразильці Ілсіньо ($ 14 млн) та Вілліан ($ 19 млн) і мексиканець Нері Кастільо ($ 21 млн). У той же час «Шахтар» навчився і вигідно позбуватися від футболістів, показавши, що в Донецьку вміють заробляти. Чого коштував тільки один трансфер Анатолія Тимощука в «Зеніт» за вісім мільйонів євро.
Підготовка до тріумфу
У 2006 році почалося будівництво 50-тисячному «Донбас Арени». Природно, ініціатором будівництва був Ахметов. Тим самим всесильний бос давав зрозуміти, що вкладати по-справжньому великі гроші він готовий не тільки в команду, а й в інфраструктуру клубу. Нова арена обійшлася йому в 400 мільйонів доларів і через три роки після закладки першого каменя вже розкрила свої двері перед шанувальниками клубу. Одночасно був зроблений ребрендинг клубної емблеми, яким займалася відома італійська компанія. Так «Шахтар» готувався до найуспішнішого сезону в своїй історії.
Гірники виграли чемпіонат Украіни-2007/2008, а в Лізі Чемпіонів завершили свою участь ще на груповому етапі. Але вже через рік капітан команди Даріо Срна в Стамбулі після перемоги над бременським «Вердером» (2:1) підняв над головою Кубок УЄФА. І навіть підсумкове відставання від київського «Динамо» у внутрішньому чемпіонаті на п’ятнадцять очок і поразка у фіналі Кубка України від «Ворскли» не зіпсували настрій чорно-помаранчевим. Таким чином, Луческу і Ахметов назавжди вписали своє ім’я золотими літерами в історію «Шахтаря».
«Шахтар» став Shakhtar’ом
У сезоні-2010/11 «Шахтар», чи тепер вже Shakhtar, вперше в історії пробився в плей-офф Ліги Чемпіонів, з першого місця в групі, обійшовши лондонський «Арсенал» на три очки. В 1 / 8 фіналу із загальним рахунком 6:2 була обіграна італійська «Рома», але на цьому казка закінчилася. У чвертьфіналі на шляху «Шахтаря» встала «Барселона». Синьо-гранатові обіграли гірників 5:1 і 1:0 і вирушили далі до завоювання найпрестижнішого клубного трофея Європи.
Зараз у «Шахтаря» все непогано. Команда йде на першому місці в чемпіонаті Україні. В атаці, як і колись, блищать бразильці: Фернандіньо, Жадсон, Дуглас Коста, Вілліан, Адріано. Сказати, що справи у команди йдуть не просто непогано, а добре, не можна тільки тому, що команда займає з одним очком останнє місце в своїй групі Ліги Чемпіонів. Подальша доля гірників у цьому розіграші єврокубків вирішиться в двох майбутніх зустрічах з «Зенітом», у якого теж є своя історія успіху. Але це вже інша історія.
Спортивні події
