День 29-річчя Олександра Анюкова «Зеніт» відзначив яскравою перемогою над «Порту» у другому турі групового етапу Ліги чемпіонів. І по-своєму символічно, що петербурзька команда в цей раз постала такою, якою її капітан буває зазвичай, – вольовий, стрімкої і пристрасною.
Подолали
Про те, що «Зеніт» приготувався до бою, сказав уже стартовий склад. У Лучано Спаллетті могли бути сумніви, мабуть, на двох позиціях, і в обох випадках він зробив вибір на користь бійців. У центрі оборони вийшов Томаш Губочан, а на правому фланзі атаки Віктор Файзулін, хоча з точки зору голого класу кращими могли здатися кандидатури має досвід серії А Олександра Луковича і часто нині забиває Данко Лазович. Якщо в Нікосії кадрові рішення тренера виглядали спірними, то на цей раз він, здається, знайшов оптимальне поєднання. Настільки точне, що сам же довго не наважувався його порушити. Рідкісне для італійця справа: зазвичай охоче коригувальний протягом гри замінами, на цей раз він обійшовся практично без них. Ні, формально два запасних на поле все ж з’явилися, але вже в той момент, коли справа була зроблена.
До речі, великі плани тренера, які дало телебачення на перших хвилинах, краще за слова охарактеризували стартове самопочуття команди. Завжди підкреслено, навіть демонстративно флегматичний, відчужений, занурений в себе, в середу Спаллетті в одному кадрі якось надміру щедро сміявся, а в іншому щось гнівно кричав на поле. Так, Пітер починав гру на пристойному нерві, і поки команда приходила в себе, досвідчений суперник вже відкрив рахунок. Причому «Зеніт» в тому епізоді провалився зовсім по-дитячому, ніби це був не чемпіон Росії, а команда дитячо-юнацької школи. У першу чверть години у футболістів все валилося з рук, навіть найдосвідченіші з них (хоча недосвідчених там немає взагалі) виглядали втраченими, помилялися в елементарних ситуаціях. Якщо й була в той вечір з «Зенітом» фортуна, то проявилася вона, мабуть, в тому, що перша ж атака тямуща завершилася голом. І тільки після цього команда остаточно взяла себе в руки і потихеньку-потихеньку розкочегарили себе до стану абсолютного куражу, в якому провела другий тайм. Зміна біоритмів «Зеніту» наочно висловили голи Романа Широкова. Перший, на 20-й хвилині, з елементарного положення забивався натужно, зі скрипом – другий же, на 63-й хвилині, в ситуації набагато складнішою був виконаний лихо і з шиком.
Розбіглися
Напевно у зенітовской перемоги були якісь тактичні секрети, тим більше що Бруну Алвеш, кажуть, кожному гравцеві своєї колишньої команди дав докладну характеристику. Але в цієї прихованої механіці з боку розбереться навіть не всякий фахівець. А що впало в очі кожному, так це перевага господарів у швидкості. Так, у другому таймі, коли воно стало особливо наочним, португальці грали в меншості, але ж і до перерви всі головні завоювання Пітера трапилися завдяки темпу. У результаті стрімкої атаки справа «Зеніт» зрівняв рахунок, а жвавої настирливістю зліва спровокував кримінал Хорхе Фусіле, два «гірчичники» якого склалися в червону картку. Видалення суперника, і дозволило «Зеніту» грати після перерви в комфортному режимі, не виникло саме собою: до помилок пітерці його змусили.
Взагалі-то команда Спаллетті володіє такими швидкостями, впоратися з якими мало кому під силу. Принаймні, в Росії. Коли в порядках суперника є вільні зони, «Зеніт» здатний викрити будь-кого. Другий тайм проти «Порту» міцно походив на зустріч пітерців з умовними «Крилами» або «Томью»: оборона суперника була порвана в дрібний шматок. Росіяни мали можливість забити щонайменше ще стільки ж, скільки забили, і головна європейська сенсація минулого сезону ризикувала покинути Пітер зі скандальним розгромом.
Раздраконілі
Напевно, можна говорити, що сьогоднішній «Порту» вже не той, що був минулої весни. Що втрати Фалькао і, головним чином, Андре Віллаш-Боаша виявилися для тріумфаторів Ліги Європи надто відчутними. І в таких речах, безумовно, буде свій резон. Навіть одне локальне рішення Вітора Перейри змусило сумніватися у його сьогоднішній готовності відповідати рівню топ-клубу. Викликану видаленням дірку на правому фланзі оборони новий тренер закрив за рахунок опорного півзахисника Фернандо, фігури ключовий, в якій Леонід Слуцький, пам’ятається, взагалі бачив стовпа «Порту». Чи не тому і мали у другому таймі пітерці таку свободу, що господар португальського центру був відправлений тренером на фланг.
Але навіть якщо суперник і став за літо трохи слабкіше, ваги пітерської перемоги це ніяк не принижує. Тому що до цих пір «дракони» були для нашого футболу найстрашнішим звіром. Якщо мати на увазі і радянську пору, у дванадцяти зустрічах з «Порту» вітчизняні клуби розжилися лише трьома нічийними результатами: всі інші матчі були програні. Причому і суперник за без малого тридцять років бував всяким, в тому числі «напівмертвим, і наші команди знаходилися в самих різних, у тому числі майже оптимальних, кондиціях, але розв’язка щоразу виходила для нас однаково сумною. З урахуванням цієї обставини цінність того, що сталося на «Петровському» стає ще вище. Щоб зберегти себе в турнірі (а, може, і взагалі зберегти себе в нинішньому вигляді), «Зеніту» довелося подолати непосильного, здавалося б, суперника.
Шукати у подібних матчах персональних героїв – справа невдячна: такі перемоги і стають можливими лише тоді, коли на полі є команда. І все ж одну приватність обійти увагою важко. Перша атака гольова «Зеніту», яка зробила можливим подальший перелом, на який в той момент ніщо не натякало, почалася з включення Олександра Анюкова. Сказати про це буде справедливо. Все ж у капітана вчора був день народження. І свято вийшло не тільки в іменинника.
