Колишній капітан збірної Англії, захисник «Манчестер Юнайтед» Ріо Фердінанд в інтерв’ю офіційному сайту клубу розповів про тонкощі гри в обороні і пояснив, чому для нього пропущені м’ячі важливіше забитих.
— Гарною грою прийнято вважати ту, в якій багато голів і небезпечних моментів. Виходить, що ваша робота полягає в тому, щоб руйнувати красу …
— Розумію, що всім подобається дивитися, як м’ячі влітають у сітку воріт, а мені ось подобається цього не допускати. Для мене хороший відбір і цифра нуль поруч з назвою команди-суперниці настільки ж приємні, як для кого-то забитий м’яч. Так, так було не завжди, коли був дитиною, мені теж подобалися голи. Однак поступово прийшов до того, що є й інша робота на полі, і вона не менш цікава. Якщо ти центральний захисник, тобі набагато важливіше графа «пропущені» м’ячі, ніж «забиті». Звичайно, іноді здорово присісти на дивані і подивитися матч, який рясніє голами, але головне, щоб всі вони були не в наші ворота.
— Якщо «МЮ» пропускає по-справжньому красивий м’яч, переглядаєте потім цей – момент?
— Як правило, немає. Якщо команда згодом виграла, можна присісти в компанії одноклубників і подивитися, та й то відразу почнеться обговорення – як потрібно було зіграти, щоб перешкодити цьому. Хоча бувають ситуації, коли і поробити-то нічого не можна було. Ось пам’ятаю, в 2005-м грали ми проти «Челсі», і Тіагу забив приголомшливий м’яч з дальньої дистанції. Що там можна було зробити? Значить, наступного разу потрібно просто не давати людині простору для удару.
— Тобто ви завжди дивіться на голи з точки зору захисника?
— Так. Ось нещодавно переглядав епізод, в якому Чічаріто забив «Болтону» перший м’яч. Перед тим, як рвонути до передачі, він примудрився ще й розгойдати захисника. Проти такого футболіста будь-якому гравцеві оборони важко. Будь я тренером, записав би цей гол на DVD і показував би на теоретичних заняттях.
— Як потрібно грати проти футболістів, які славляться швидкістю?
— Зрозуміло, швидкісні гравці – наша основна головний біль, але в першу чергу ти сам повинен бути у відмінній фізичній формі. Ось приміром, робить форвард крок вперед, і захисник – теж. Якщо тільки на секунду втратив концентрацію, а нападаючий тут же зробив крок назад, з’являється простір для маневру або удару. Тут справа навіть не в швидкості, а в хитрості – якщо гравець просто мчить по прямій, нехай і на космічній швидкості, зупинити його не так вже й складно. А от якщо він постійно знаходиться в русі, і потрібно думати про те, куди він рвоне в наступну секунду, це вже велика проблема. У нашій команді таких багато – ті ж Чічаріто і Уейн Руні.
— Вам проти кого більше подобається грати – проти громили або кого-небудь верткого начебто Чічаріто?
— У мене в цьому сенсі немає переваг – кожен нападник небезпечний по-своєму. Якщо проти тебе грає міцний форвард, який з легкістю може «продавити», значить, він бігає повільніше, і в цьому сенсі з ним буде простіше. Ну і навпаки.
— І як ви готуєтеся грати проти різних типів форвардів?
— Теоретично все просто – дивишся відео, опрацьовуються різні ситуації, які можуть виникнути в грі, аналізуєш. На практиці все виявляється набагато складніше. Дивно було б діяти, скажімо, проти Кевіна Девіса так само, як проти Енді Коула.
— Ви розповідали, що багато разів переглядали гол Дієго Марадони у ворота збірної Англії в чвертьфіналі ЧС-1986. Як вам здається, ви могли б його запобігти?
— Здається, єдине, що можна було зробити в тому епізоді, це вибити м’яч в аут. Однак для цього треба було ще постаратися відібрати його у Марадони.
