Головний тренер мінського «Динамо» Марек Сікора в ексклюзивному інтерв’ю кореспонденту Sportclub Сергію Олехнович поділився враженнями про вересневому відрізку чемпіонату КХЛ, розповів про ставлення до Вацлаву Гавелу і про своїх улюблених місцях в Празі.
— Назвіть, будь ласка, кращу і гіршу, на ваш погляд, гру мінської команди у вересні.
— Гірша? Може бути, з ЦСКА. Начебто і рух був, але бажання, настрою команді в тому матчі явно не вистачало. А кращий? Мабуть, з «Авангардом» та СКА. Точніше – треті періоди цих поєдинків.
— До ажется, що в порівнянні з минулим роком у вас в очах з’явилося більше суму.
— Правда? А я думаю, що навпаки. Може, у вас таке враження від того, що я став на рік старший? Тепер не переживаю так, як минулого сезону, намагаюся спокійніше до всього ставитися. Не виключено, що на обличчі мої емоції відбиваються, але в серці, в душі мені спокійніше. У принципі, всім задоволений: мені подобається команда, з асистентами у нас повне взаєморозуміння. Та й до Мінська вже адаптувався.
— Ви відомі як добрий, чуйний і порядна людина. Іншими словами, справжній чех.
— Сподіваюся, справжній. Я народився в центрі Чехії, в місті Кладно, розташованому недалеко від Праги. І завжди намагаюся відгукуватися про рідну країну тільки позитивно. Природно, у мене є певне невдоволення деякими чеськими політиками. Але взагалі говорити про політиків – погано. От якщо про них нічого не чути, а вони працюють на благо громадян своєї країни – значить, все в порядку.
— А важко добрій людині працювати тренером?
— Важко. Мені часто кажуть: «Марек, треба бути з хокеїстами жорсткіше». Але я всю тренерську життя був демократом, намагався знаходити з гравцями спільну мову, і в 62 року змінюватися не можу і не хочу. Вважаю, що моя кар’єра склалася вдало. Значить, можна і з таким підходом добиватися добрих результатів.
— Які ваші улюблені місця в Празі?
— Староміська площа і острів Кампа, що омивається з одного боку Влтавою, а з іншого – штучним каналом Чортиця.
А ще мені дуже подобається гуляти з онукою (адже одна з моїх дочок із сім’єю живе в Празі) по Бертрамке – це на околиці чеської столиці з боку Пльзень. Там дуже красиво, стоїть будинок, де жив Вольфганг Амадей Моцарт. Ще, зрозуміло, Вацлавська площу. Або Вацлавак, як називають її пражани. Це місце треба не просто подивитися – їм треба перейнятися.
— Хто з великих чехів – Ян Гус, Вацлав Гавел, Ян Жижка чи, може, вигаданий герой Ярослава Гашека Йозеф Швейк – вам найбільш близький?
— Гавел. Він для мене – і як людина, і як президент – чех номер один.
— А до бравому солдату Швейку як ставитеся?
— Знаю, що в Росії і Білорусії цей літературний персонаж користується чималою популярністю. Книгу Гашека прочитав в молодості, але потім до неї не повертався. Якщо чесно, більше люблю кінофільм – класичну екранізацію Карела Скло 1956 року з Рудольфом Грушинський в головній ролі. Але пристрасним шанувальником Швейка все-таки не є.
— До речі, Швейк був любителем поїсти, та й випити ніколи не відмовлявся.
Назвіть ваш улюблений празький ресторан і улюблену марку чеського пива.
— У мене до пива трохи інше ставлення, ніж у багатьох. Що стосується сорту, віддаю перевагу Pilsner Urquell, 12-градусний. Воно корисно для здоров’я. Це не жарт, мені рекомендували його пити в невеликих кількостях – по 0,3 літра з хорошою їжею. А просто сидіти і пити пиво – це не для мене. Щодо ресторану: приблизно в 10 хвилинах ходьби від Вацлавака розташований ресторан «Амбієнте». Це недалеко від колишнього парламенту Чехословаччини, в будівлі, де потім поширював «Радіо« Свобода ». Там відмінна кухня, в тому числі і чеська. І хоча я вперше відкрив його для себе лише нинішньої весни, куди ми зайшли разом з сім’єю, мені там дуже сподобалося.