Відомий слоган про нову історію, покликаний закріпити в умах зміна образу «Анжи», крім рекламно-агітаційного сьогодні може придбати і цілком предметне звучання: проти ЦСКА в складі махачкалінци готується зіграти футболіст, ще недавно вважався символом армійського клубу.
Для червоно-синього табору день це, звичайно, непростий. Жиркова тут не просто любили – можна сказати, боготворили. Хтось із вболівальників ЦСКА зауважив, що свого часу Юра заповнив в серце пролом, пробиту відходом Сергія Семака. Для будь-якого, мало-мальськи стежить за футболом, виняткове, на грані обожнювання, ставлення армійської торсиди до Сема секретом не є, а тому й порівняння з ним здатне охарактеризувати місце гравця в клубній міфології яскравіше всіх інших епітетів.
Напевно, найзавзятіші адепти ЦСКА на Жиркова до цих пір ще ображені. Більш зважена частина армійської аудиторії в ситуації вже розібралася. Возз’єднання Жиркова і ЦСКА не відбулися через небажання не гравець, а клубу. Про те, що при поверненні футболіста з Англії до Росії право «першої ночі» мав Євген Гінер, було відомо зі слів самого президента клубу. Чому він ним не скористався, залишається тільки гадати. Факторів, напевно, кілька. Перший – гроші. Якими б добрими не були відносини між ЦСКА і «Челсі», повернення Жиркова навряд чи міг коштувати менше хоча б половини того 21 мільйона євро, який два роки тому віддали за нього англійці, а таких грошей армійці ніколи ні за кого не платили. Плюс самому футболістові треба було забезпечити умови, якщо і не адекватні, то порівнянні з тими, що він мав у Лондоні, а це, можливо, порушувало б фінансовий баланс всередині команди. Другий фактор – вік. У серпні Жиркову виповнилося 28. Найстарішими новачками ЦСКА за останні десять сезонів були 25-річні Іржі Ярошик і Марк Гонсалес. Та й то в якомусь сенсі це були випадки виняткові: стандартний віковий поріг дебютанта гінеровской команди тримається біля позначки 22-23 роки. Третій фактор – здоров’я. Не варто забувати, що Жирков в «Челсі» лікувався, здається, довше, ніж тренувався.
Загалом, вкласти чималі кошти в не самий свіжий і сумнівний у сенсі віддачі товар президент ЦСКА не наважився. Такий резон, напевно, образливий тому, хто прив’язаний до команди душею, але цілком звичайний для того, хто за посадою зобов’язаний додержуватися розуму, а не серцю. Негласний титул кращого футбольного управлінця країни, що закріпився за армійським шефом останнім часом, критикувати його пріоритети не дозволяє.
Прозвучав під час обговорення і такий мотив: в сучасний ЦСКА Жирков не вписався б. Мовляв, команда зараз грає по-іншому, роблячи ставку не на вузьких фахівців, а на «багатоверстатників» – таких, як Кейсуке Хонда, Алан Дзагоєв, Павло Мамаєв, Зоран Тошич. Мовляв, повертати зараз Жиркова – значить, перебудовувати всю армійську гру, а в тому немає ніякої необхідності. Мабуть, протиріччя надумане. Якщо проблема вживлення майстри такого калібру в гру команди і існує взагалі, то навряд чи серед членів РФПЛ знайдеться хоч один, хто відмовилася б нею помучитися.
Цікаво, як повернення в Росію представляв себе сам Жирков, благо для роздумів на цю тему у нього там, за туманами, було достатньо часу. Усвідомлював, що ЦСКА навряд чи його поверне, або така відмова став для нього болючим сюрпризом? Наскільки можна зрозуміти, та Юрій і сам це не дуже приховував, прижитися в Лондоні йому завадила зайва «руськість». Ігрові складності були збагненними, а ось ментальні, здається, знайшли властивості непереборної сили. Щоб добре грати, цій людині потрібен душевний комфорт. А душевний комфорт можливий для нього тільки вдома. Але ж будинок-то, у футбольному сенсі, його в ЦСКА. І як-то тепер він з цим протиріччям впорається?
Поки на новому місці Жирков, варто визнати, своєї найкращої гри не показує. Можливо, просто тому, що її не показує вся команда. А можливо, тому, що в «Анжи» він не вдома. І якщо такий ступор десь всередині нього дійсно існує, зараз календар дає йому непоганий шанс нанести по своїм комплексам рішучий удар.
Підказане уболівальниками порівняння з Семаком має, мабуть, навіть більш широкі рамки. Сергія Богдановича адже колись теж після закордонного відрядження в ЦСКА бачити не захотіли. І ця обставина, спочатку для гравця, здається, надзвичайно прикре, згодом обернулося переходом у нову якість: з величини клубного формату він став величиною надклубной, можна сказати національної. Хоча простим, звичайно, шлях цей не був: футболістові довелося поборотися – і з собою, і з рідною командою.
Жиркову, не виключено, доведеться пройти схожим маршрутом: у ньому теж вгадується заряд калібру загальноросійського. І, можливо, перший широкий крок по цій дорозі йому належить зробити саме сьогодні.