«Анжи». Гаряче і сиро

«анжи». гаряче і сиро

Поразка від ЦСКА з рахунком 3:5 зайвий раз засвідчило масштаб ігрових проблем самого витратного проекту в сьогоднішньому вітчизняному футболі. Sportclub намагається зрозуміти, чому з Самюелем Ето’О і Юрієм Жирковим махачкалінська команда грає гірше, ніж без них.

Орієнтир

Друге коло ще не закінчений, але якісь турнірні спостереження щодо «Анжи» вже можна зробити. Перше коло команда завершила на четвертому місці, сьогодні йде на восьмому. У 15-ти матчах першого кола показники перемог, нічиїх та поразок виглядали так: 7 – 5 – 3. У 13-ти матчах другого кола аналогічні параметри складаються інакше: 4 – 4 – 5. Майже в два рази погіршилася ситуація з пропущеними м’ячами: проти 11-ти давешній 19 нинішніх. І лише з забитими голами картина трохи приємніше: тоді 15, сьогодні 18. Є підозра, що ось ці три м’ячі і є ціною всіх інших турнірних втрат.

Досить успішний підсумок першого кола (а четверте місце для пілотного запуску – дуже непоганий результат), схоже, посіяв у клубних верхах думку, що в темпах росту можна ще додати. Головний резерв був очевидний – зміцнення атаки. Ето’О, Жирков, Балош Джуджак, Мехді Карсела-Гонсалес – всі літні придбання так чи інакше спрямовані на досягнення цієї мети. Аналогічні орієнтири, мабуть, були задані і тренеру: голи та видовищність. У принципі бажання зрозумілі, але після клацання пальців чи досяжні.

Можна скільки завгодно іронізувати з приводу нерішучості Курбана Бердиєва у справі перебудови ігрової моделі, але на прикладі «Рубіна» добре видно, наскільки непростий цей процес. Причому слід мати на увазі, що склад в Казані формується неспішно: рік від року, гравець до гравця. І тим не менш, притирання новачків до вимог тренера швидкої там буває лише у виняткових випадках. Доречно згадати і про те, з чого починався «Зеніт» Лучано Спаллетті – сьогодні, мабуть, найефектніша і організована команда Росії. А починався він з тривалих передсезонних зборів, де італієць, кажуть, водив гравців по полю чи не за руку. Причому нові вимоги команда прийняла далеко не відразу, просто процес внутрішньої ломки був прихований від публіки, оскільки припав на міжсезоння.

Дисбаланс

Босам «Анжи», очевидно, захотілося всього і відразу. Мотиви відставки Гаджи Гаджиєва публічно ніде не пояснювалися, але можна припустити, що з ігрових причин головною була саме невдача з налагодженням наступальних дій. Хоча часу для цього тренерові не дали. Він змушений був займатися реконструкцією ігрового стилю прямо по ходу чемпіонату, а це процес болючий, пов’язаний з турнірними втратами.

У пакет вимог, пред’явлених Андрію Гордєєву при призначенні, крім стратегічних була, здається, внесена і одна приватність – підвищення швидкості. Можливо, саме з цією метою в помічники йому надали Роберто Карлоса, який з набуттям нового статусу перестав з’являтися на полі. Зросла, як стверджують, інтенсивність тренувальних занять. І в трьох матчах після зміни тренера махачкалінська команда дійсно виглядає досить мобільною. Та й з ігровою агресією все, в общем-то, в повному порядку. Показово, що кожного з суперників – і «Локомотив», і «Спартак» з Нальчика, і ЦСКА – числом ударів по воротах представники Дагестану перевершили. Але з дев’яти можливих очок зуміли взяти тільки одне.

Напору в грі «Анжи», мабуть, справді стало більше. А ось узгодженості відчутно не додалося. До того ж порушився баланс. Нові гідності ще не оформилися, зате колишні вже загублена. П’ять м’ячів махачкалінська команда не пропускала навіть у минулому, смутному і в порівнянні з нинішнім практично злиденному сезоні.

Сподівання

Взагалі-то перебудову гри бажано проводити з холодною головою, оскільки будь-яка реформа – справа швидше розуму, ніж емоцій. Між тим є відчуття, що спокою всередині «Анжи» зараз немає. Від команди чекають швидких змін, але відповідати очікуванням їй не вдається, а тому всередині виникає нервозність. Здається, забезпечивши команду гравцями, керівництво не зуміло забезпечити її умовами. Не матеріальними, зрозуміло, а психологічними.

Хоча і в кадровій частині гармонії всередині «Анжи» зараз немає. Наприклад, нову атаку махачкалінци сьогодні пліч-о-пліч ліплять Ето’О і Махач Гаджієв. Якби рік тому їм, кращому форварду кращої команди Європи і глибокому резервісти самих недокрівних клубів РФПЛ з Раменського і Самари, хтось передрік таку перспективу, той і інший, ймовірно, вважали б цього пророка божевільним. Але сьогодні вони дійсно партнери. І як можна очікувати, що не найяскравіші, м’яко формулюючи, російські майстри менше ніж за сезон досягнуть рівня європейських зірок? Вони і так ростуть швидше норми, але навіть у акселерації є природний межа.

Те обстоятельноство, що перевага «Анжи» на старті матчу з ЦСКА не знайшло адекватного гольового втілення, може здатися прикрою випадковістю. Але ж і в попередніх турах з командою творилося щось подібне. І з «Локомотивом», і з Нальчиком махачкалінци по два рази потрапляли в каркас воріт. А проти залізничників було відзначено ще одне чудове досягнення: з 16-ти ударів, які гравці «Анжи» завдали по чужих воротах, у ворота потрапив тільки один. Напевно, кожен із цих фактів сам по собі теж схожий на невезуха, але коли дорікати фортуну хочеться з матчу в матч, варто, мабуть, пошукати якісь інші причини. І більш очевидного мотиву, ніж внутрішня напруженість гравців, викликана в першу чергу завищеними очікуваннями, зараз не проглядається.

Спортивні події

Comment are closed.