Оглядач Sportclub, розмірковуючи про важкий старт «Салават Юлаєв» в регулярному чемпіонаті КХЛ, приходить до висновку, що проблеми у уфімського клубу лежать не в ігровий площині.
У «Салават» нічого особливого не відбувається. Старт сезону (дуже важкий для всіх без винятку з відомих причин). Притирання до нового-старого тренера. Налагодження гри. Чинний чемпіон найбільше забиває і більше всіх пропускає, третину очок втрачена, але все тільки починається, так що підстав для паніки ніби як немає.
У «Салават» щось відбувається. Є речі абсолютно об’єктивні – рідко у кого старт послечемпіонского сезону виходив гладким. А тут ще з золотим дуетом довелося розлучитися відразу після тріумфу (таке в клубі-чемпіона в новітні часи траплялося всього один раз), фінансові апетити вгамували, з преміальними за минулий переможний сезон до осені розбиралися – цього цілком вистачило б, щоб зрозуміти: чемпіонат простим не буде.
На цьому тлі й відбулися події, пов’язані з двома командоутворюючим гравцями. Фігуранти відкоментувати їх дуже стримано: відносини у Сергія Зінов’єва й Олександра Радулова з головним тренером нормальні, ніяких проблем немає, а якщо щось і було, то це просто непорозуміння. Може, обидва лідери і справді чимось незадоволені, але вони в Уфі під контрактом, стерпиться-злюбиться. Або вже не злюбиться – тут як справа обернеться.
Для В’ячеслава Бикова Саша Радулов був недоторканним, абсолютна розчиненого в грі цієї «електростанції» виправдовувала для тренера багато чого, якщо не все. Биков найвищих своїх успіхів і досягав тоді, коли ступінь довіри і самовіддача підопічних приходили в стан якоїсь гармонії – ніхто не буде заперечувати, що у «Салавата» зразка минулого сезону це була наявна.
Але тут грань дуже тонка. І я далеко не впевнений, що, продовжуй В’ячеслав Аркадійович з Ігорем Володимировичем працювати в Уфі, у них би йшло по накатаній. Тому що всі ми бачили, що відбувається, коли довіра «по Бикову» переходить в биковських ж безконтрольність, що веде до хаосу. Втім, це справа минула. Важливо, що відбувається зараз.
В Сергія Михалева немає і не може бути улюбленців, для нього дотримання загальнокомандних принципів – понад усе. Він зовсім не «добрий дідусь», як його часом сприймають з боку, він працює серйозно, як звик – того ж від інших вимагає, а від зірок навіть більше. В цьому плані він цілком «старорежимний», до того ж власний послечемпіонскій сезон в «Салават його багато чому навчив.
Олександр Радулов, кращий (заслуженно!) хокеїст минулого сезону, зірка і улюбленець публіки, самовільно літав до Москви на організований Олександром Овечкіним благодійний матч. Один з кращих, якщо не кращий російський центрфорвард Сергій Зінов’єв не визнав за необхідне попередити головного тренера, що йому треба летіти в Москву на медобстеження. Ймовірно, у них були свої резони (Зінов’єв взагалі не любить посвячувати в свої плани кого б то не було), але все одно неприємно. «Михалич» не сказав про ці ситуації нічого зайвого, але між рядків читалося, що незадоволений (і я його розумію). Зірки, враховуючи особливості їх характерів (дуже різних, але однаково непростих), теж не дуже зраділи.
Якщо причини лежать глибше (невдоволення контрактом, незгоду з методикою, психологічна несумісність), то ситуація для «Салавата» вибухонебезпечна. Поки вона не перейшла в розряд бунту на кораблі, але ознаки його є, і клуб при будь-якому результаті не виграє. На Михалева легко навісити ярлик фахівця з минулого століття, але «на пенсію» з «Салавата» його вже відправляли. Невдоволеним зіркам репутаційний шкоди (до підвищення вартості він точно не веде) теж ні до чого.
А розставання навіть при таких незначних, але які стали відомими широкому загалу ввідних, не скандальним бути не може. Сподіваюся, до цього справа не дійде.